хто читав, хто ні, але вчора у театір ім. Івана Франка проходила мистецька акція в пам’ять героїв Крут. акція ця відбувається не перший рік. запрошення розповсюджуються серед основної цільової аудиторії – студентства. хто такі ті герої, і чого вони герої, мені зараз розповідати не хочеться, та й цей фрагмент історії України мав би бути відомий усім зі школи чи то з університету…
хоча вчора я пішов туди виключно заради того, аби послухати анонсованих музикантів (і, власне, послухав із великим задоволенням), в процесі народилася думка, яку хочеться висловити.
взагалі, чому я називаю цей захід «мистецькою акцією», а не просто концертом? тому що це не був звичайний концерт. ведучим був Михайло Барбара (соліст «Мертвого півня», хто не знає), який у перервах між виступами артистів читав вірші (переважно Стуса) і розповідав про те, що ж, власне, відбулося 30 січня 1918 року під Крутами. і в середині програми він, вже прочитавши заготовлені наперед рядки і готовий оголошувати виступ сестер Тельнюк, зупинився і запитав у залу: «А чи ви колись задумувалися… якби ви потрапили у таку ситуацію… коли б було потрібно віддати життя за Україну, чи ви б змогли, чи пішли б на це?»
у відповідь була мертва тиша…
я не хочу аналізувати цю тишу, чи говорить вона про сумніви присутніх у позитивній відповіді, чи у соромі дати негативну відповідь, чи про те, що люди таку задумалися над цим запитанням… як на мене, гурше було б, коли всі б одноголосно вигукнули «так! авжеж! ми завжди готові!» так тільки піонери були готові, в реальному житті такого не буває. на мою думку.
до чого я це веду. до того, що я про це таки замислився у відношенні до себе. і дійшов такого висновку. якби таке питання мені задали коли я був старшокласником, чи то студентом, мені здається, що я б дав позитивну відповідь. правда, не певен, чи поступив би відповідно у реальній ситуації… а от зараз я не певен у своїй відповіді. я став старший, і для відповіді на запитання Михайла, потребую впевненості, чи це буде таки «за Україну». при цьому я розумію, що такої впевненості бути не може, бо «революції роблять одні люди, а користуються її результатами інші» (с)
про що цей топік? не про патріотизм… не про те, чи гарно, чи погано мати відповідь на наведене питання. мабуть, про те, що я дещо сумую за тим мною, який мув менший і мав більш ідеалістичні погляди на життя, ніж я зараз

… а концерт був гарний. особливо, Чубай і «МП». і решта виконавців мені сподобалися. шкода, що «Кому вниз» не змогли бути через хворобу соліста

і дозволю собі офтопік: вчора я збирався подякувати пофігістові за запрошення та забув. дякую зараз